Іван Котляревський. Енеїда



Частина шоста

1 Зевес моргнув, як кріль усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух взворушивсь.
Боги, богині і півбоги,
Простоволосі, босоногі,
Біжать в олимпську карвасар.
Юпітер, гнівом розпалений,
Влетів до них, мов навіжений,
І крикнув, як на гончих псар:

"Чи довго будете казитись І стид Олимпові робить? . Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

2 "Чи довго будете казитись
І стид Олимпові робить?
Щодень проміж себе сваритись
І смертних з смертними травить?
Поступки ваші всі не божі;
Ви на сутяжників похожі
І ради мордовать людей;
Я вас із неба поспихаю
І до того вас укараю,
Що пасти будете свиней.
 
3 А вам, олимпські зубоскалки,
Моргухи, дзиги, фиглярки,
Березової дам припарки,
Що довго буде вам втямки.
Ох, ви на смертних дуже ласі!
Як грек на ніжинські ковбаси,
Все лихо на землі од вас.
Чрез ваші зводні, женихання
Не маю я ушановання;
Я намочу вас в шевський квас.
 
4 Або оддам вас на роботу,
Запру в смирительних домах,
Там виженуть із вас охоту
Содомить на землі в людях.
Або я лучшу кару знаю,
Ось як богинь я укараю:
Пошлю вас в Запорізьку Січ;
Там ваших каверз не вважають
Жінок там на тютюн міняють,
Вдень п'яні сплять, а крадуть вніч.
 
5 Не ви народ мій сотворили,
Не хист создать вам черв'яка;
Нащо ж людей ви роздрочили?
Вам нужда до чужих яка?..
Божусь моєю бородою
І Гебиною пеленою,
Що тих богів лишу чинів,
Які тепер в війну вплетуться;
Нехай Еней і Турн скубуться,
А ви глядіть своїх чубів".
 
6 Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила,
І бите з ними м'ясо їла,
І по трахтирах пуншт пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офіцерські прала,
З стрючком горілку продавала
І мерзла вніч, а вдень пеклась.
 
7 Венера по-драгунськи — сміло
К Зевесу в витяжку іде,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
"О тату сильний, величавий!
Ти всякий помисл зриш лукавий,
Тебе ніхто не проведе;
Ти оком землю назираєш,
Другим за нами приглядаєш,
Ти знаєш, що, і як, і де.
 
8 Ти знаєш, для чого троянців
Злим грекам допустив побить;
Енея з пригорщею ланців
Велів судьбам не потопить;
Ти знаєш лучше всіх причину,
Чого Еней приплив к Латину
І біля Тибра поселивсь?
Ти ж словом що опреділяєш,
Того вовік не одміняєш;
Відкіль же Турн тут притуливсь?
 
9 І що такеє Турн за свято,
Що не вважає і тебе?
Фригійське плем'я не проклято,
Що всякий єретик скубе;
Твої закони б ісполнялись,
Коли б олимпські не мішались
І не стравляли би людей.
Твоїх приказів не вважають,
Нарошно Турну помагають;
Бо, бач, Венерин син Еней.
 
10 Троянців бідних і Енея
Хто не хотів, той не пужав;
Терпіли гірше Прометея,
На люльку що огню украв.
Нептун з Еолом з перепросу
Дали такого перечосу,
Що й досі зашпори щемлять.
Другії ж боги... що казати?
Діла їх лучше мусиш знати,
Енея тілько не з'їдять.

"О Зевс! О батечку мій рідний!". Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

11 О Зевс! О батечку мій рідний!
Огляньсь на плач дочки своєй;
Спаси народ фригійський бідний,
Він діло єсть руки твоєй.
Як маєш ти кого карати,
Карай мене, — карай! я мати,
Я все стерплю ради дітей!
Услиш Венеру многогрішну!
Скажи мні річ твою утішну:
Щоб жив Іул, щоб жив Еней!"
 
12 "Мовчать! Прескверна пащекухо! —
Юнона злобна порощить. —
Фіндюрко, ящірко, брехухо!
Як дам! очіпок ізлетить;
Ти смієш, кошеня мерзенне,
Зевесу доносить на мене,
 Щоб тим нас привести в розлад;
За кого ти мене приймаєш?
Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
Що Зевс мій чоловік і брат?
 
13 Тобі, Зевес, скажи, не стидно,
Що пред тобою дрянь і прах
Базіка о богах обидно,
Мудрує о твоїх ділах?..
Який ти світа повелитель
І наш олимпський предводитель,
Коли проти фіндюрки пас?..
Всесвітня волоцюга, мерзька,
Нікчемна зводниця цитерська,
Для тебе лучшая од нас.
 
14 А з Марсом чи давно піймавши,
Вулкан їй пелену відтяв;
Різками добре одідравши,
Як сучку, в ретязку держав.
Но ти того буцім не знаєш,
Як чесную її приймаєш
І все робить для неї рад.
Вона і Трою розорила,
Вона Дидону погубила;
Но все іде для неї в лад.
 
15 Де ся підтіпанка вмішалась,
То верб'я золоте росло;
Земля б щасливою назвалась,
Коли б таке пропало зло.
Чрез неї вся латинь возстала
І на троян її напала,
І Турн зробивсь Енею враг.
Не можна бід всіх ізлічити,
Яких успіла наробити
На небі, на землі, в водах.
 
16 Тепер же на мене звертає,
Сама наброївши біди;
І так Зевеса умоляє,
Мов тілько вилізла з води.
Невинничаєть, мов Сусанна;
Незаймана ніколи панна,
Що в хуторі зжила ввесь вік.
Не діждеш з бабкою своєю —
Я докажу твому Енею...
Богиня я! — він чоловік".
 
17 Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить;
І перепалка закипіла,
Одна одну хотіла бить.
Богині в гніві также баби
І также на утори слаби,
З досади часом і брехнуть;
І, як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.
 
18 "Та цитьте, чортові сороки! —
Юпитер грізно закричав. —
Обом вам обіб'ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
Не буду вас карать громами;
По п'ятах виб'ю чубуками,
Олимп заставлю вимітать;
Я вас умію усмирити,
Заставлю чесно в світі жити
І зараз дам себе вам знать.
 
19 Занишкніть, уха наставляйте
І слухайте, що я скажу;
Мовчіть! роти пороззявляйте,
Хто писне — морду розміжжу.
Проміж латинців і троянців
І всяких Турнових поганців
Не сикайся ніхто в війну;
Ніхто ніяк не помагайте,
Князьків їх также не займайте,
Побачим, здасться хто кому".
 
20 Замовк Зевес, моргнув бровами
І боги врозтіч всі пішли,
І я прощаюсь з небесами,
Пора спуститись до землі
І стать на Шведськую могилу,
Щоб озирнуть воєнну силу
І битву вірно описать;
Купив би музі на охвоту,
Щоб кончить помогла роботу,
Бо нігде рифм уже достать.
 
21 Турн осушивсь після купання
І ганусною підкрепивсь,
З намету виїхав зарання,
На кріпость сентябрьом дививсь.
Трубить в ріжок! — оп'ять тривога!
Кричать, біжать, спішать якмога;
Великая настала січ!
Троянці дуже славно бились,
Рутульці трохи поживились,
Насилу розвела їх ніч.
 
22 В сю ніч Еней уже зближався
До городка, що Турн обліг;
З Паллантом в човні частувався,
Поїв всю старшину, як міг.
В розказах чванився ділами,
Як храбровав з людьми, з богами,
Як без розбору всіх тузив.
Паллант і сам був зла брехачка,
Язик його тож не клесачка,
В брехні Енею не вступив.
 
23 Ану, старая цар-дівице,
Сідая музо, схаменись!
Прокашляйсь, без зубів сестрице,
До мене ближче прихились!
Кажи: якії там прасунки
В Енеєві пішли вербунки,
Щоб проти Турна воювать.
Ти, музо, кажуть всі, письменна,
В Полтавській школі наученна,
Всіх мусиш поіменно знать.
 
24 Читайте ж, муза що бормоче:
Що там з Енеєм плив Массик,
Лінтяй, ледащо неробоче,
А сильний і товстий, мов бик.
Там правив каюком Тигренко,
Із Стехівки то шинкаренко,
І віз з собою сто яриг.
Близ сих плили дуби Аванта,
Він був страшнійший од сержанта;
Бо всіх за все по спині стриг.
 
25 Поодаль плив байдак Астура,
Сей лежнем в винницях служив;
На нім була свиняча шкура,
Котору він як плащ носив.
За ним Азиллас плив на барці,
Се родич нашій паламарці, —
Недавно з кошельком ходив;
Но, бач, безокая фортуна
Зробила паном із чупруна.
Таких немало бачим див!
 
26 А то на легкому дубочку,
Що роззолочений ввесь впрах,
Сидить, розхриставши сорочку,
З турецьким чубуком в зубах?
То Цинарис, цехмистр картьожний,
Фигляр, обманщик, плут безбожний,
З собой всіх шахраїв веде;
Коли, бач, Турна не здоліють,
То картами уже подіють,
Що між старці Турн попаде.
 
27 А то сидить в брилі, в кереї
З товстою книжкою в руках,
І всім, бач, гонить ахинеї,
І спорить о своїх правах.
То родом з Глухова юриста,
Він має чин канцеляриста
І єсть добродій Купавон.
Щоб значкового дослужиться
І на війні чим поживиться,
Вступив в Енеїв легіон.
 
28 А то беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрест із жидів Авлет.
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полом'я попав;
Щоб од яги як одв'язатись,
То мусив в військо записатись
І за шпигона на год став.
 
29 Іще там єсть до півдесятка,
Но дріб'язок і гольтіпа;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скілько ж всіх? — того не знаю,
Хоть муза я — не одгадаю,
По пальцям тож не розлічу;
Бігме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,
Я що було, те лепечу.
 
30 Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі инчі полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.
 
31 Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав),
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромнити
І успокоїти народ.
В сій думці смутно похожая
І мислю богзна-де літая,
Під носом бачить коровод.
 
32 Ні риби то були, ні раки,
А так, якби кружок дівчат;
І бовталися, як собаки,
І вголос, як кішки, нявчать.
Еней здригнувсь і одступає
І "Да воскреснеть" вслух читає,
Но сим ні трохи не поміг;
Ті чуда з сміхом, з реготнею
Вхватились за поли з матнею,
Еней аж на поміст приліг.

"Чи не пізнаєш нас, Енею?". Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

33 Тогді одна к йому сплигнула
Так, мов цвіркун або блоха,
До уха самого прильнула,
Мов гадина яка лиха.
"Чи не пізнаєш нас, Енею?
Та ми ж з персоною твоєю
Троянський ввесь возили род;
Ми Ідської гори дубина,
Липки, горішина, соснина,
З яких був зроблений твій флот.
 
34 До нас було Турн докосився
І байдаки всі попалив.
Та Зевс, спасибі, поспішився,
Як бач, мавками поробив.
Була без тебе зла година,
Трохи-трохи твоя дитина
Не оддала душі богам,
Спіши свій городок спасати;
Ти мусиш ворогам тьху дати,
Ти сам — повір моїм словам".
 
35 Сказавши, за ніс ущипнула;
Еней мов трохи ободривсь;
І на других хвостом махнула,
Ввесь флот неначе поспішивсь;
Мавки бо стали човни пхати,
Путем найлучшим направляти.
І тілько начинався світ,
Еней уздрів свій стан в осаді;
Кричить во гніві і досаді,
Що Турна лусне тут живіт.
 
36 А сам, матню прибравши в жменю,
По пояс в воду з човна плиг;
І кличе в поміч гарну неню
І всіх олимпівських богів.
За ним Паллант, за сим вся сволоч
Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч
І тісно строяться на бой.
"Ну, разом! — закричав, — напрімо!
І недовірків сокрушімо,
Рушайте, як один, шульгой".
 
37 Троянці, з города уздрівши,
Що князь на поміч к ним іде,
Всі кинулись, мов одурівши,
Земля од топотні гуде.
Летять і все перевертають,
Як мух, рутульців убивають,
Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;
Скрізь ярим оком окидає,
Енея з військом уздріває
І репетує до своїх:
 
38 "Реб'ята! бийтесь, не виляйте,
Настав тепер-то січі час!
Доми, жінок, батьків спасайте,
Спасайте, любо що для вас!
Ступня не оддавайте даром,
Їх кості загребем тут ралом,
Або... но ми храбріші їх!
Олимпські нас не одступились,
Вперед! Троянці щось смутились,
Не жалуйте боків чужих".
 
39 Примітя ж Турн гармидер в флоті,
Туда всю силу волоче;
Скрізь йорзає, як чорт в болоті,
І о поживі всім товче.
Построївши рутульців в лаву,
Одборних молодців на славу,
Пустився на союзних вскач.
Кричить, рубає, вередує,
Не б'ється, бач, а мов жартує,
Бо був вертлявий і силач.
 
40 Еней пройдисвіт і не промах,
В війні і взріс і постарів;
Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів.
Дитина хукає на жижу;
Енею ж дур невдивовижу,
Видав він різних мастаків.
На Турна скоса поглядає
І на рутульців наступає,
Пощупать ребер і боків.
 
41 Фарона першого погладив
По тім'ю гострим кладенцем
І добре так його уладив,
Що сей вильнув наверх денцем.
Потім Ліхаса в груди тиснув,
Сей поваливсь і більш не писнув;
За ним без голови Кісей,
Як міх з пашнею, повалився,
І Фар на теє ж нахопився,
Розплющив і сього Еней.
 
42 Еней тут добре колобродив
І всіх на чудо потрошив;
Робив він із людей уродів
І щиро всіх на смерть душив.
Паллант був перший раз на битві,
Кричав, жидки як на молитві,
Аркадян к бою підтруняв,
По фрунту бігав, турбовався,
Плигав, вертівся, ухилявся,
Як огир в стаді, ярував.
 
43 Тут Даг, рутулець прелукавий,
Пізнав одразу новичка,
Хотів попробовать для слави,
Паллантові піддать тичка;
Но наш аркадець ухилився,
Рутулець з жизнею простився,
В аркадцях закипіла кров!
Одні других випереджають,
Врагів, як хмиз, трощать, ламають;
Така підданців єсть любов.
 
44 Паллант Евандрович наскоком
Якраз Гібсона і насів,
Шпигнув в висок над правим оком,
Гібсон і дутеля із'їв.
За сим такая ж смертна кара
І лютого постигла Лара.
Ось Ретій в бендюгах летить!
Сього Паллант стягнув за ногу,
Ударив, як пузир, об дрогу,
Мазка із трупа капотить.
 
45 Ось! ось! яриться, бісом дише!
Агамемноненко Галес.
І бистрим бігом все колише,
Неначе в гніві сам Зевес;
Вокруг себе все побиває,
Фарет, з ним збігшись, погибає,
Душі пустився Демоток.
Ладона сплющив, як блощицю,
Кричить: "Палланта-ледащицю
Злигаю я в один ковток".
 
46 Паллант, любесенький хлопчина,
Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,
І жде, яка то зла личина
Йому нам'яти хоче чуб.
Дождавсь — і зо всього розгона
Вліпив такого макогона,
Що пан Галес шкереберть став.
Паллант, його поволочивши,
Потім на горло наступивши,
Всього ногами потоптав.
 
47 За сим Авента, пхнувши ззаду,
Поставив раком напоказ;
І тут сього ж понюхав чаду
Одважний парубійка Клавз.
Хто ні сусіль, тому кабаки
Давав Паллант і всі бурлаки,
З Аркадії що з ним прийшли.
Побачив Турн собі зневагу,
Не мед дають тут пить, а брагу,
І коси на траву найшли.
 
48 Зробився Турн наш бісноватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим;
Що ваш против його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека.
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпака.
 
49 Паллант, мов од хорта лисиця,
Вильнув і обіруч мечем
Опоясав по поясниці,
Що Турн аж поморгав плечем;
І вмиг, не давши схаменутись
Ні головою повернутись,
Стьогнув ще Турна через лоб.
Но Турн байдуже, не скривився,
Бо, бач, булатом ввесь обшився
І був, як в шкаралупі боб.
 
50 Так Турн, Палланта підпустивши,
Зо всіх сил келепом мазнув;
За руси кудрі ухвативши,
Безчувственна з коня стягнув;
Кров з рани джерелом лилася,
В устах і в носі запеклася,
Надвоє череп розваливсь;
Як травка, скошеная в полі,
Ув'яв Паллант, судеб по волі;
Сердега в світі не наживсь!
 
51 Турн сильно злобною п'ятою
На труп Палланта настоптав,
Ремень з лядункой золотою
З бездушного для себе зняв;
Потім сам на коня схватився,
Над мертвим паничем глумився
І так аркадянам сказав:
"Аркадці! лицаря візьміте!
В ралець к Евандру однесіте,
К Енею що в союз пристав".
 
52 Таку побачивши утрату,
Аркадці галас підняли,
Клялися учинить одплату,
Хоча би трупом всі лягли;
На щит Палланта положили,
Комлицькой буркою прикрили,
Із бою потаскали в стан.
О смерті князя всі ридали,
Харциза Турна проклинали.
Та де ж: троянський наш султан?
 
53 Но що за стук, за гомін чую?
Який гармидер бачу я!
Хто землю так трясе сирую?
І сила там мутить чия?
Як вихрі на пісках бушують,
В порогах води як лютують,
Коли прорватися хотять;
Еней так в лютім гніві рветься,
Одмстить Палланта смерть несеться,
Сустави всі на нім дрижать.
 
54 До лясу! Турна розбишаки,
Вам більше рясту не топтать!
Вам дасть Еней міцной кабаки,
Що будете за Стиксом чхать.
Еней совавсь, як навіжений,
Кричав, скакав, мов віл скажений,
І супротивних потрошив:
Махне мечем — врагів десятки
Лежать, повиставлявши п'ятки;
Так в гніві сильно їх локшив!
 
55 В запалі налетів на Мага,
Як на мале курча шулік;
Пропав навік сей Маг бідняга,
Порхне душа на другий бік;
Видючой смерти він боявся,
Енея у ногах валявся,
Просив живцем в неволю взять;
Но сей, коп'єм наскрізь пробивши
І до землі врага пришивши,
Других пустився доганять.
 
56 Тут на бігу піймав за рясу
Попа рутульського полку,
Смертельного задавши прасу,
Як пса покинув на піску.
Погиб тут также храбрий Нума,
Убив Сереста, його кума,
Тарквиту голову одтяв;
Камерта висадив з кульбаки,
Ансура в ад послав по раки,
А Луку пузо розплатав.
 
57Як задавав Еней затьору
Всім супостатам на заказ,
Як всіх калічив без розбору
І убивав по десять враз:
Лігар з Лукуллом поспішають
І в тарадайці напирають
Енея кіньми потоптать.
Но тут їх доля зла наспіла,
І душі сих братів із тіла
Пішли к Плутону погулять.
 
58 Так наш Еней тут управлявся
І стан свій чистив од врагів;
Прогнавши супостат, зближався
До города свого валів.
Трояне, вилазку зробивши,
Латинян к чорту протуривши,
З Енеєм вкупу ізійшлись.
Здоровкалися, обнімались,
Розпитовались, ціловались,
А деякі пить принялись.
 
59 Іул як комендант ісправний
Енеєві лепорт подав,
Як війська ватажок начальний
Про все дрібненько розказав.
Еней Іула вихваляє,
Потім до серця прижимає;
Цілуєть люблязно в уста.
Енея серце трепетало,
Воно о сині віщовало,
Що він надежда не пуста.

Еней Іула вихваляє, потім до серця прижимає. Малюнок Анатолія Базилевича.

60 В се врем'я Юпитер, підпивши,
З нудьги до жінки підмощавсь,
І морду на плече склонивши,
Як блазень, чмокавсь та лизавсь;
Щоб більше ж угодить коханці,
Сказав: "Дивися, як троянці
Од Турна врозтіч всі летять;
Венера пас перед тобою:
Од неї краща ти собою,
До тебе всі лапки мостять.
 
61 Моє безсмертиє ярує,
Розкошних ласк твоїх бажа;
Тебе Олимп і світ шанує,
Юпитеру ти госпожа.
Захоч — і вродиться все зразу,
Все в світі ждеть твого приказу,
За твій смачний і ласий цмок..."
Сказавши, стиснув так Юнону,
Що трохи не скотились з трону,
А тілько Зевс набив висок.
 
62 Юнона, козир-молодиця,
Юпитеру не піддалась;
Бо знала, що стара лисиця
На всякі штуки удалась,
Сказала: "О, очей всіх світе,
Старий олимпський єзуїте!
З медовими річми сховайсь.
Уже мене давно не любиш,
А тільки п'яний і голубиш.
Одсунься геть — не підсипайсь.
 
63 Чого передо мной лукавиш,
Не дівочка я в двадцять літ,
І теревені-вені правиш,
Щоб тільки заморочить світ.
Нехай все буде по-твоєму;
Дай тілько Турнові моєму
Хоть трохи на світі пожить;
Щоб міг він з батьком повидаться
І перед смертю попрощаться;
Нехай — не буду більш просить".
 
64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася
І обняла за поперек,
І так натужно простяглася,
Що світ в очах обох померк.
Розм'як Зевес, як після пару,
І вижлоктив підпінка чару,
На все ізвол Юноні дав.
Юнона в котика з ним грала,
А в мишки так залескотала,
Що аж Юпитер задрімав.
 
65 Олимпськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорома, на кшталт циган.
Юнона, з неба увильнувши,
І гола, як долоня, бувши,
По-паруб'ячу одяглась;
Кликнувши ж в поміч Асмодея,
Взяла на себе вид Енея,
До Турна просто понеслась.
 
66 Тогді пан Турн зіло гнівився
І приступу к собі не мав,
Що у троян не поживився
І тьху Енеєві не дав.
Як ось мара в лиці Енея,
В кереї бідного Сихея,
Явилась Турна задирать:
"Ану лиш, лицарю мізерний,
Злиденний, витязю нікчемний,
Виходь сто лих покуштовать".
 
67 Турн зирк — і бачить пред собою
Присяжного свого врага,
Що так не гречі кличе к бою
І явно в труси пострига.
Осатанів і затрусився,
Холодним потом ввесь облився,
Од гніву сумно застогнав.
Напер мару — мара виляє,
Еней од Турна утікає!
І Турн вдогонку поскакав.
 
68 Той не втече, сей не догонить,
От тілько-тілько не вшпигне;
Зикратого мечем супонить,
Та ба! мари не підстьобне.
"Та не втечеш, — кричить, — паничу!
Ось зараз я тебе підтичу,
Се не в кукли з Лависей грать;
Тебе я швидко повінчаю
І воронів потішу стаю,
Коли начнуть твій труп клювать".
 
69 Мара Енеєва, примчавшись
До моря, де стояв байдак,
Нітрохи не остановлявшись
(Щоб показать великий ляк),
Стрибнула в нього, щоб спастися;
Тут без числа Турн осліпився,
Туди ж в байдак і сам стрибнув,
Щоб там з Енея поглумиться,
Убить його, мазки напиться;
Тогді б Турн первий лицар був!
 
70 Тут вмиг байдак заворушився
І сам, одчаливши, поплив;
А Турн скрізь бігав і храбрився
І тішивсь, що врага настиг.
Таку Юнона зливши кулю,
Перевернувшися в зозулю,
Махнула в вирій навпростець.
Турн глядь, аж він уже средь моря,
Трохи не луснув з серця, з горя,
Та мусив плить, де жив отець.
 
71 Юнона з Турном як шутила,
Еней про теє ні гу-гу;
Бо на його туман пустила,
Що був невидим нікому;
І сам нікого тож не бачив,
Но послі як прозрів, кулачив
Рутулян і других врагів:
Убив Лутага, Лавза, Орсу,
Парфену, Палму витер ворсу,
Згубив багацько ватажків.
 
72 Мезентій, ватажок тирренський,
Одважно дуже підступив
І закричав по-бусурменськи,
Що тілько пан Еней і жив!
"Виходь! — кричить, — тичка подмімо,
Нікого в поміч не просімо,
Годящі парні: ти і я,
Ану!" — і сильно так стовкнулись,
Що трохи в'язи не звихнулись,
Мезентій же упав з коня.
 
73 Еней, не милуя чванливих,
В Мезентія всадив палаш;
Дух вискочив в словах лайливих,
Пішов до чорта на шабаш.
Еней побідой утішався,
Зо всі ми добре частовався,
Олимпським жертви закурив.
Пили до ночі та гуляли
І п'яні спати полягали,
Еней був п'яний, єлє жив.
 
74 Уже світовая зірниця
Була на небі, як п'ятак,
Або пшенишна варяниця,
І небо рділося, мов мак.
Еней троянців в гурт ззиває
І з смутним видом об'являє,
Що мертвих треба поховать;
Щоб зараз принялися дружно,
Братерськи і єдинодушно,
Троян убитих зволікать.

Еней троянців в гурт ззиває і з смутним видом об'являє, що мертвих треба поховать. Малюнок Анатолія Базилевича.

75 Потім Мезентія доспіхи
На пень високий насадив,
І се робив не для потіхи,
А Марса щоб удоволив,
Шишак, панцир і меч булатний;
Спис з прапором, щит дуже знатний;
І пень, мов лицар, в збруї був.
Тогді до війська обернувся,
Прокашлявся і раз смаркнувся,
І річ таку їм уджигнув:
 
76 "Козацтво! лицарі! трояне!
Храбруйте! наша, бач, бере;
Оце опудало погане
Латинів город одіпре.
Но перше чим начнем ми битись,
Для мертвих треба потрудитись,
Зробить їх душам упокой;
Імення лицарів прославить,
Палланта к батькові одправить,
Що наложив тут головой".
 
77 За сим пішов в курінь просторий,
Де труп царевича лежав,
Над ним аркадський підкоморий
Любистком мухи обганяв.
Троянські плакси тут ридали,
Як на завійницю кричали,
Еней зарюмсав басом сам:
"Гай, гай! — сказав, — ув'яв мій гайстер!
Який то був до бою майстер.
Угодно, бачу, так богам!"
 
78 Звелів носилки з верболозу
І з очерету балдахин
Зготовить тіла для виносу,
Щоб в них Паллант, Евандрів син,
Вельможна, панськая персона
Явилася перед Плутона
Не як абиякий харпак.
Жінки покійника обмили,
Нове обрання наложили,
Запхнули за щоку п'ятак.
 
79 Як все уже було готово,
Тогді якийсь їх филозоп
Хотів сказать надгробне слово,
Та збився і почухав лоб;
Сказав: "Се мертвий і не дишеть,
Не видить, то єсть і не слишить,
Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!"
Народ від річі умилився
І гірко-гірко прослезився
І мурмотав: "Паноче, згинь".
 
80 Потім Палланта покадили,
К носилкам винесли надвір;
Над балдахином положили,
Еней тут убивавсь без мір.
Накривши гарним покривалом,
Либонь, тим самим одіялом,
Що од Дидони взяв Еней;
Взмостили воїни на плечі
І помаленьку, по-старечи
Несли в містечко Паллантей.
 
81 Як вибрались на чисте поле,
Еней з покійником прощавсь,
Сказав: "О жизнь! бурливе море,
Хто цілий на тобі оставсь.
Прости, приятелю любезний,
Оддячу я за вид сей слезний,
І Турн получить з баришком".
Потім Палланту уклонився,
Облобизав і прослезився,
Додому почвалав тишком.
 
82 К господі тілько що вернувся
Наш смутний лицар, пан Еней,
Уже в присінках і наткнувся
На присланих к нему гостей:
Були посли се од Латина,
І всі асесорського чина,
Один армейський копитан;
Сей скрізь по світу волочився,
І по-фригійську научився,
В посольстві був як драгоман.
 
83 Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцімто ось він що сказав:
"Не ворог, хто уже дублений,
Не супостат, чий труп нікчемний
На полі без душі лежить.
Позволь тіла убитой рати,
Як водиться, землі предати;
Нехай князь милость сю явить".
 
84 Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так:
"Латинус рекс єсть невгомонний,
А Турнус пессімус дурак.
І кваре воювать вам мекум?
Латинуса буть путо цекум,
А вас, сеньйорес, без ума;
Латинусу рад пацем даре,
Пермітто мертвих поховаре,
І злости корам вас нема.
 
85 Один єсть Турнус ворог меус,
Сам ерго дебет воювать;
Велять так фата, ут Енеус
Вам буде рекс, Аматі зять.
Щоб провести ад фінем беллюм,
Ми зробим з Турнусом дуеллюм,
Про що всіх сангвіс проливать
Чи Турнус буде, чи Енеус,
Укажеть глядіус, вель деус,
Латинським сцептром управлять".
 
86 Латинськії посли ззиркнулись,
По серцю їм ся річ була;
Знечев'я трохи схаменулись,
Дрансеса смілость тут взяла:
"О князю, — крикнув, — пресловутий!
Великим ти родився бути!
Ми все в Латинови уста
Внесем, дрібнесенько розкажем
І щиро, щиро те докажем,
Що з Турном дружба єсть пуста".
 
87 І мировую тут зробили
На тиждень, два або і три,
І в договорі положили,
Щоб теслі і другі майстри
Латинські помогли троянам,
Сим ланцям, голякам, прочанам,
Достроїть новий городок;
Щоб нарубать дали соснини,
Кленків, дубків і берестини,
На крокви годних осичок.
 
88 За сим тут началось гуляння,
І чарочка пішла кругом;
Розкази, сміхи, обнімання,
Ділились дружно тютюном.
Які пили, які трудились
І над убитими возились;
В лісах же страшна стукотня.
В коротке мировеє врем'я
Латинське і троянське плем'я
Було як близькая рідня.
 
89 Тепер би треба описати
Евандра батьківську печаль
І хлипання все розказати,
І крик, і охання, і жаль.
Та ба! не всякий так змудрує,
Як сам Виргилій намалює,
А я ж до жалю не мастак:
Я сліз і охання боюся
І сам ніколи не журюся;
Нехай собі се піде так.

90 Як тілько світова зірниця
На небі зачала моргать,
То все троянськая станиця
Взялася мертвих зволікать.
Еней з Трахоном роз'їзжає,
К трудам дружину понуждає,
Кладуть із мертвих тіл костри;
Соломой їх обволікають,
Олію з дьогтем поливають
На всякий зруб разів по три.
 
91 Потім солому підпалили,
І плам'я трупи обняло,
І вічну пам'ять заквилили,
Аж сумно слухати було.
Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,
Тут инчі смалець істочали,
У инчих репався живіт;
Смрад, чад і дим кругом носились,
Жерці найбільше тут трудились,
Ізконебє халтурний рід.
 
92 Други, товариші і кревні,
Батьки, сини, куми, свати,
На віки вічні незабвенні,
А може, хто із суєти,
В огонь шпурляли різну збрую,
Одежу, обув дорогую,
Шаблі, лядунки, келепи,
Шапки, свитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки
Шпурлялись, як на тік снопи.
 
93 Не тілько в полі так робилось,
В Лавренті сумно тож було;
Багацько трупа там палилось,
Поспульство ж на чім світ ревло.
Там батько сина-парубійку
Оплаковав і кляв злодійку
Війну і ветхого царя;
Тут дівка вельми убивалась,
Що без вінця вдовой осталась,
Утративши богатиря.
 
94 Жінки, порозпускавши коси,
Розхристані і без свиток,
Розтрьопані, простоволоси
Галасовали на ввесь рот.
По мертвих жалібно кричали,
По грудях билися, стогнали,
Латинів проклинали рід;
Про Турна ж всі кричали сміло,
Що за своє любовне діло
Погубить даром ввесь народ.
 
95 Дрансес на Турна тут доносить,
Що Турн всім гибелям вина;
Еней на бой його лиш просить,
І так би й кончилась війна.
Но і у Турна був сутяга,
Брехун, юриста, крюк, підтяга,
І діло Турна защищав;
Та і Аматині пролази
Пускали розниї розкази,
Щоб Турн ні в чім не уважав.
 
96 Як ось од хана Діомида
Латинові прийшли посли,
І із охлявшого їх вида
Не видно, радість щоб несли.
Латин вельможам з старшиною
Велить явитись пред собою,
Що все і сталося якраз;
Послів кликнули до громади,
І, виполнивши всі обряди,
Латин прорек такий приказ:
 
97 "Скажи, Венуле нежахливий,
Всю хана Діомида річ,
Здається, був ти не брехливий,
Таким тебе зна наша Січ".
"Підніжок твій я і підданець,
Із слуг твоїх послідній ланець, —
Сказав Венул, — не погнівись!
Мужича правда єсть колюча,
А панська на всі боки гнуча,
І хан сказав так, не сумнись:
 
98 Не з мордою Латина битись
Против троянських розбишак;
Вам треба б перше придивитись,
Який то єсть Еней козак!
Під Троєю він дався знати
Нам всім, як взявся ратовати
Богів домашніх і рідню.
Він батька спас в злу саму пору,
На плечах зніс на їду-гору,
Сього не майте за бридню.
 
99 Против Енея не храбруйте,
Для нас здається він святим;
І так Латину розтолкуйте,
Щоб лучше помирився з ним.
Гай! гай! де діти єсть такії,
Щоб кудрі батькови сідиї
Найвище ставили всього?
Не ворог я царю Латину,
Но чту Анхизову дитину
І не піду против його.
 
100 Прощайте, доміні латинці!
Поклон мій вашому царю;
Возьміть назад свої гостинці,
Одправте їх к багатирю
Енею і просіть покою".
Венул утерся тут рукою
І річі сій зробив кінець.
Збентежила ся річ Латина,
Здавалось, близька зла година;
На лисині трусивсь вінець.
 
101 Латин од думки схаменувся,
Олимпським трохи помоливсь;
Наморщивсь, сентябрьом надувся
І смутно на вельмож дививсь.
"А що? — сказав, — чи поживились?
От з Діомидом ви носились,
А він вам фигу показав;
Заздалегідь було змовлятись,
Як з пан-Енеєм управлятись,
Поки лапок не розіклав.
 
102 Тепер не приберу більш глузду,
Як тут сих поселить прочан;
Землі шматок єсть не під нужду,
То їм з угоддями оддам.
Оддам нив'я і сінокоси,
І риболовні тибрські коси,
То буде нам Еней сусід;
Коли ж не схоче він остаться,
То все ж ізбавимся од бід.
 
103 А щоб з Енеєм лад зробити,
Пошлю послів десятків п'ять;
І мушу дари одрядити,
Диковинки коли б достать:
Павидла, сала, осятрини,
Шалевий пояс і люстрини,
Щоб к празнику пошив каптан,
Сап'янці із Торжка новенькі,
Мальованиї потибеньки.
А нуте! як здається вам?"
 
104 Дрансес був дивний говоруха
І Турнові був враг лихий,
Встає, ус гладить, в носі чуха,
Дає одвіт царю такий:
"Латине світлий, знаменитий,
Твоїми мед устами пити!
Всяк тягне в серці за тебе;
Но одізватися не сміють,
Сидять, мовчать, сопуть, потіють
І всяк мізкує про себе.
 
105 Нехай же та личина люта,
Що нас впровадила в війну
І ганьбою до всіх надута,
Походить більш на сатану!
Що скілько болі причинила,
Що скілько люду погубила,
А в смутний час навтікача!
Нехай лиш Турн, що верховодить
І всіх панів за кирпи водить,
З Енеєм порівня плеча.
 
106 Нехай оставить нас в свободі,
Нехай царівні дасть покой;
Нехай живе в своїй господі,
А щоб в Латію ні ногой.
А ти, Латине, всіх благійший,
Придбав Енею дар смачнійший:
Йому Лавинію оддай.
Сим сватовством нам мир даруєш
І царства рани уратуєш;
Дочці ж з Енеєм буде рай.
 
107 Тебе ж прошу я, пане Турне!
Покинь к Лавинії любов
І проясни чоло нахмурне,
Щади латинську нашу кров.
Еней тебе лиш визиває,
А нас, латинців, не займає,
Іди з троянцем потягайсь!
Коли ти храбрий не словами,
Так докажи нам те ділами,
Побить Енея постарайсь".
 
108 Од річі сей Турн роз'ярився,
Як втопленик, посинів ввесь;
Дрижали губи, сам дрочився,
Зубами клацав, мовби пес,
Сказав: "О, стара пустомеля!
Яхидств і каверз всіх оселя!
І ти тхором мене зовеш!
І небилиці вимишляєш,
Народ лукаво ввесь лякаєш,
На мене ж чортзна-що плетеш.
 
109 Що буцім хочу я одтяти
Головку лисую твою;
Та згинь! — не хочу покаляти
Честь багатирськую свою.
А ти, Латине милостивий,
Коли такий став полохливий,
Що і за царством байдуже?
Так лізьте ж до Енея раком,
Плазуйте перед сим трояком,
Він мир вам славний устриже.
 
110 Коли ж до мира я поміха,
Коли Еней мене бажа
І смерть моя вам єсть потіха;
Моя душа не єсть чужа
Од храбрости і од надії,
Іду, де ждуть мене злодії,
Іду і б'юся з втікачем!
Нехай хоть стане він Бовою,
Не наляка мене собою,
Поміряюсь з його плечем".
 
111 Коли в конгресі так тягались,
Еней к Лавренту підступав;
На штурм троянці шиковались,
До бою всякий аж дрижав.
Латин таку почув новинку,
Злякавсь, пустив із рота слинку,
І вся здригнула старшина.
"От вам і мир", — сказав Турн лютий
І, не терявши ні минути,
Пред військом опинивсь, як на!
 
112 Оп'ять настав гармидер, лихо;
Народ, як черв, заворушивсь.
То всі кричать, то шепчуть тихо,
Хто лаявся, а хто моливсь.
Оп'ять війна і різанина,
Оп'ять біда гне в сук Латина,
Сердешний каявсь од душі,
Що тестем не зробивсь Енею,
І послі б з мирною душею
Лигав потапці і книші.
 
113 Турн миттю нарядився в збрую,
Летить, щоб потрошить троян;
І роз'ярив дружину злую
Побить Енеєвих прочан.
Прискочив перше до Камилли,
Як огир добрий до кобили,
І став їй зараз толковать:
Куди їй з військом напирати;
Мессап же мусить підкрепляти
Цариці сей прокляту рать.
 
114 Розпорядивши, Турн, як треба,
Махнув, засаду щоб зробить,
На гору, що торкалась неба,
І щоб фригійців окружить.
Еней построїв тож отряди,
Де всім назначив для осади
Без одступу на вал іти.
Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,
Ідуть, щоб побідить поспішно
Або щоб трупом полягти.
 
115 Троянці сильно наступали
І тиснули своїх врагів,
Не раз латинців проганяли
До самих городських валів.
Латинці также оправлялись
І од троянців одбивались,
Один другого товк на прах;
Тут їх чиновники тузились,
Як півні за гребні возились;
Товклись кулаччям по зубах.
 
116 Но як Арунт убив Камиллу,
Тогді латинців жах напав;
Утратили і дух, і силу,
Побігли, хто куди попав.
Троянці з біглими змітались,
Над їх плечами забавлялись
І задавали всі сто лих.
Ворота в баштах запирали,
Своїх ховатись не пускали,
Бо напустили б і чужих.
 
117 Як вість така прийшла до Турна
То так мерзенно іскрививсь,
Що твар зробилась нечепурна
І косо, зашморгом дививсь.
Потім ярує од досади,
Виводить військо із засада
І гору покида, і ліс
І тілько що спустивсь в долину.
То в тую ж самую годину
Уздрів Енеєвих гульвіс.
 
118 Пізнав пан Турн пана Енея,
А Турна тож Еней пізнав;
Вспалали духом Асмодея,
Один другого б розідрав;
Не обійшлося б тут без бою,
Коли б пан Феб од перепою
Заранше в воду не заліз
І не послав на землю ночі;
Тут всіх до сна стулились очі
І всяк уклався горлоріз.
 
119 Турн, облизня в бою піймавши,
Зубами з серця скреготав;
Од дуру, що робить не знавши,
Латину з злостию сказав:
"Нехай злиденниї прочани,
Задрипанці твої трояни,
Нехай своїх держаться слов
Іду з Енеєм поштурхаться,
В моїх проступках оправдаться:
Убить — і околіть готов.
 
120 Пошлю Енея до Плутона,
Або і сам в ад копирсну;
Уже мні жизнь і так солона!
Оддай Енею навісну..."
"Гай, гай! — Латин тут обізвався. —
Чого ти так розлютовався?
Що ж буде, як розсержусь я?
Уже мені брехати стидно;
А потаїть — богам обидно;
Святая правда дорога!
 
121 Послухай же, судьби єсть воля,
Щоб я дочки не оддавав
За земляка, а то зла доля
Насяде, хто злама устав.
Мене Амата ублагала
І так боки натасовала,
Що я Енею одказав.
Тепер сам мусиш мірковати,
Чи треба жить, чи умирати;
А лучше, якби в ум ти взяв
 
122 І занедбав мою Лависю;
Чи трохи в світі панночок?
Ну, взяв би Муньку або Прісю,
Шатнувсь то в сей, то в той куток:
В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
І в Будища, і в Горбанівку,
Тепер дівчат, хоть гать гати;
Тепер на сей товар не скудно,
І замужню украсть не трудно,
Аби по норову найти".
 
123 На слово се прийшла Амата
І зараз в Турна і вп'ялась;
Лобзала в губи стратилата
І од плачу над тим тряслась.
"Внапасть, — сказала, — не вдавайся
І битися не поспішайся,
Як луснеш ти, то згину я;
Без тебе нас боги покинуть,
Латинці і рутульці згинуть,
І пропаде дочка моя".
 
124 Но Турн на се не уважає,
І байдуже ні сльоз, ні слов;
Гінця к Енею посилає,
Щоб битись завтра був готов.
Еней і сам трусивсь до бою,
Щоб сильною своєй рукою
Головку Турну одчесать.
А щоб повірить Турна слову,
Тож посила зробить умову,
Як завтра виставляти рать.
 
125 На завтра, тілько що світало
Уже народ заворушивсь;
Все вешталося, все кишало,
На бой дивитись всяк галивсь.
Межовщики там розміряли,
Кілочки в землю забивали,
На знак, де військові стоять.
Жреці молитви зачитали,
Олимпським в жертву убивали
Цапів, баранів, поросят.
 
126 Тут військо стройними рядами
В параді йшло, мовби на бой;
В празничній збруї, з прапорами,
Всяк ратник чванився собой.
Обидві армії стояли
На тих межах, що показали;
Між ними був просторий плець;
Народ за військом копошився,
Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,
Побоїщу щоб зріть кінець.
 
127 Юнона, як богиня, знала,
Що Турну прийдеться пропасть,
Іще в мізку коверзовала,
Щоб одвернуть таку напасть;
Кликнула мавку вод Ютурну
(Бо ся була сестриця Турну)
І розказала їй свій страх;
Веліла швидче умудриться,
На всякі хитрости пуститься,
Щоб брата не строщили в прах.
 
128 Як так на небі дві хитрили,
Тут лагодились два на бой;
Всі за свого богів молили,
Щоб власною своєй рукой
Ізміг врага в яєшню зм'яти.
Рутульці ж стали розмишляти,
Що Турн їх може скиксовать;
Уже заздалегідь смутився,
Іще нічого, а скривився,
Не лучше б бой сей перервать.
 
129 На сей то час Ютурна-мавка
В рутульських подоспіла строй;
І там вертілася як шавка,
І всіх скуйовдила собой.
Камерта вид на себе взявши,
Тут всіх учила толковавши,
Що сором Турна видавать;
Стид всім стоять згорнувши руки,
Як згине Турн терпіти муки,
Дать шиї в кандали ковать.
 
130 Все військо сумно мурмотало,
Сперва тихенько, послі в глас
Гукнули разом: "Все пропало!"
Щоб розмир перервать в той час.
Ютурна фиглі їм робила,
Шпаками кібця затровила,
І заєць вовка покусав.
Такії чуда небувалі
Лаврентці в добре толковали,
Тулумній к битві підтруняв.
 
131 І перший стрелив на троянців,
Гиллипенка на смерть убив;
А сей був родом із аркадців,
То земляків на гнів підвів.
Отак оп'ять зірвали січу!
Біжать один другому встрічу,
Хто з шаблею, хто з палашем;
Кричать, стріляють, б'ють, рубають,
Лежать, втікають, доганяють;
Все вмиг зробилось кулішем.
 
132 Еней, правдивий чолов'яга,
Побачивши такий нелад,
Що вража, зрадивши, ватага
Послать фригійців дума в ад,
Кричить: "Чи ви осатаніли?
Адже ми розмир утвердили!
Ми з Турном поб'ємось одні".
Но відкіль стрілка не взялася
І спотиньга в стегно вп'ялася,
І кров забризкала штани.
 
133 Еней од рани шкандибає
В крові із строю в свій намет;
Його Асканій проважає,
Либонь і під руку ведеть.
Уздрів се Турн, возвеселився,
Розприндився і розхрабрився
І на троянців полетів:
То б'є, то пха або рубає,
Із трупів бурти насипає,
Хотьби варить на сто котлів.
 
134 І перших Філа, Тамариса
На землю махом поваляв;
Потім Хлорея, Себариса,
Мовби комашок, потоптав;
Дарету, Главку, Ферсилогу
Поранив руки, шию, ногу;
Навік каліками зробив.
Побив багацько Турн заклятий,
Не трохи потоптав зикратий,
В крові так, мов в багні, бродив.
 
135 Коробилась душа Енея,
Що Турн троянців так локшив;
Стогнав жалчіше Прометея,
Бо був од рани єлє жив.
Япид, цилюрик лазаретний,
Був знахур в порошках нешпетний,
Лічить Енея приступав:
По локті руки засукає,
За пояс поли затикає,
Очками кирпу осідлав.
 
136 І зараз приступивши к ділу,
Він шпеник в рані розглядав;
Прикладовав припарки к тілу
І шилом в рані колупав.
І шевську смолу прикладає,
Но все те трохи помагає;
Япид сердешний чує жаль!
Обценьками питавсь, кліщами,
Крючками, щипцями, зубами,
Щоб вирвать проклятущу сталь.
 
137 Венери серце засвербіло
Од жалю, що Еней стогнав;
Підтикавшись — ану за діло;
І Купидончик не гуляв.
Шатнулись, разних трав нарвали,
Зцілющої води примчали,
Гарлемпських капель піддали,
І, все те вкупі сколотивши,
Якісь слова наговоривши,
Енею рану полили.

Венери серце засвербіло... Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

138 Таке лікарство чудотворне
Боль рани зараз уняло,
І стрілки копій це упорне
Без праці винятись дало.
Еней наш знова ободрився,
Пальонки кубком підкрепився,
В пайматчину одігся бронь.
Летить оп'ять врагів локшити,
Летить троянців ободрити,
Роздуть в них храбрости огонь.
 
139 За ним фригійські воєводи,
Що тьху, навзаводи летять;
А військо — в лотоках як води
Ревуть, все дном наверх вертять.
Еней лежачих не займає,
Утікачів нізащо має,
А Турна повстрічать бажа.
Хитрить лукавая Ютурна,
Яким би побитом їй Турна
Спасти од смертного ножа.
 
140 На хитрости дівчата здатні,
Коли їх серце защемить;
І в ремеслі сім так понятні,
Сам біс їх не перемудрить.
Ютурна з облака злетіла,
Зіпхнула братня машталіра
І стала коней поганять;
Бо Турн ганяв тогді на возі,
Зикратий же лежав в обозі,
Не в силах бігать ні стоять.
 
141 Ютурна, кіньми управляя,
Шаталась з Турном між полків,
Як од хортів лиса виляя,
Спасала Турна од врагів.
То з ним наперед виїзжала,
То вмиг в другий кінець скакала,
То не туда, де був Еней.
Сей бачить хитрость тут непевну,
Трусливость Турнову нікчемну,
Нап'явсь в погонь зо всіх гужей.
 
142 Пустивсь Еней слідити Турна
І дума з ока не спустить;
Но мавка хитрая Ютурна
І тут найшлася кулю злить.
К тому ж Мессап, забігши збоку,
Зрадливо, зо всього наскоку,
Пустив в Енея камінець;
Но сей, по щастю, ухилився
І камінцем не повредився,
З султана ж тілько збивсь кінець.
 
143 Еней, таку уздрівши зраду,
Великим гнівом розпаливсь;
Гукнув на всю свою громаду
І тихо Зевсу помоливсь.
Всю рать свою вперед подвинув
І разом на врагів нахлинув,
Велів всіх сікти та рубать.
Пішли латинців потрошити;
Рутульців шпиговать, кришити
Та ба! Як Турна б нам достать.
 
144 Тепер без сорома признаюсь,
Що трудно битву описать;
І як ні морщусь, ні стараюсь,
Щоб гладко вірші шкандовать,
Та бачу по моєму виду,
Що скомпоную панихиду.
Зроблю лиш розпис іменам
Убитих воїнів на полі
І згинувших тут по неволі
Для примхи їх князьків душам.
 
145 На сей баталиї пропали:
Цетаг, Танаїс і Толон;
Од рук Енеєвих лежали
Порізані: Онит, Сукрон.
Троянців Гілла і Аміка
Зіпхнула в пекло Турна піка...
Та де всіх поіменно знать?
Там вороги всі так змішались,
Стіснились, що уже кусались,
Руками ж нільзя і махать.
 
146 Як ось і сердобольна мати
Енею хукнула в кабак,
Велів, щоб штурмом город брати,
Рутульських перебить собак.
Столичний же Лаврент достати,
Латину з Турном перцю дати;
Бо цар в будинках ні гу-гу.
Еней на старших галасає,
Мерщій до себе їх ззиває
І мовить, ставши на бугру:
 
147 "Моєї мови не жахайтесь
(Бо нею управля Зевес)
І зараз з військом одправляйтесь
Брать город, де паршивий пес,
Латин зрадливий п'є сивуху,
А ми б'ємось зо всього духу.
Ідіть паліть, рубайте всіх;
Громадська ратуш, зборні ізби
Щоб наперед всього ізслизли,
Амату ж зав'яжіте в міх".
 
148 Сказав, і військо загриміло,
Як громом, разним оружжям;
Построїлось і полетіло
Простесенько к градським стінам.
Огні через стіну шпурляли,
До стін драбини приставляли
І хмари напустили стріл.
Еней, на город руки знявши,
Латина в зраді укорявши,
Кричить: "Латин вина злих діл".
 
149 Якиї в городі остались,
Злякались од такой біди,
І голови їх збунтовались,
Не знали утікать куди.
Одні тряслись, другі потіли,
Ворота одчинять хотіли,
Щоб в город напустить троян.
Другі Латина визивали,
На вал полізти принуждали,
Щоб сам спасав своїх мирян.
 
150 Амата, глянувши в віконце,
Уздріла в городі пожар;
Од диму, стріл затьмилось сонце;
Напав Амату сильний жар.
Не бачивши ж рутульців, Турна,
Вся кров скипілася зашкурна,
І вмиг царицю одур взяв.
Здалося їй, що Турн убитий,
Через неї стидом покритий,
Навік з рутульцями пропав.
 
151 Їй жизнь зробилася немила,
І осоружився ввесь світ.
Себе, олимпських кобенила;
І видно ізо всіх приміт,
Що глузд остатній потеряла;
Бо царськеє обрання рвала,
І в самій смутній сій порі,
Очкур круг шиї обкрутивши,
Кінець за жердку зачепивши,
Повісилась на очкурі.
 
152 Амати смерть ся бусурманська
Як до Лавинії дойшла,
То крикнула "уви!" з-письменська,
По хаті гедзатись пішла.
Одежу всю цвітну порвала,
А чорну к цері прибирала,
Мов галка нарядилась вмах;
В маленьке зеркальце дивилась,
Кривитись жалібно училась
І мило хлипати в сльозах.
 
153 Такая розімчалась чутка
В народі, в городі, в полках,
Латин же, як старий плохутка,
Устояв ледве на ногах.
Тепер він берега пустився
і так злиденно іскривився,
Що став похожим на верзун.
Амати смерть всіх сполошила,
В тугу, в печаль всіх утопила,
Од неї звомпив сам пан Турн.
 
154 Як тілько Турн освідомився,
Що дав цариці смерть очкур,
То так на всіх остервенився,
Підстрелений мов дикий кнур.
Біжить, кричить, маха руками
І грізними велить словами
Латинцям і рутульцям бой
З енеївцями перервати.
Якраз противні супостати,
Утихомирясь, стали в строй.
 
155 Еней од радости не стямивсь,
Що Турн виходить битись з ним
Оскалив зуб, на всіх оглянувсь
І списом помахав своїм.
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь;
На нього всі баньки п'ялили,
І сами вороги хвалили,
Його любив всяк — не боявсь.
 
156 Як тілько виступили к бою
Завзята пара ватажків,
То, зглянувшися між собою,
Зубами всякий заскрипів.
Тут хвись! шабельки засвистіли,
Цок-цок! — і іскри полетіли;
Один другого полосять!
Турн перший зацідив Енея,
Що з плеч упала і керея,
Еней був поточивсь назад.
 
157 І вмиг, прочумавшись, з наскоком
Еней на Турна напустив,
Оддячивши йому сто з оком,
І вражу шаблю перебив.
Яким же побитом спастися?
Трохи не лучше уплестися?
Без шаблі нільзя воювать.
Так Турн зробив без дальней думки,
Як кажуть підобравши клунки,
Ану! Чим тьху навтіки драть.
 
158 Біжить пан Турн і репетує,
І просить у своїх меча;
Ніхто сердеги не ратує
Од рук троянська силача!
Як ось іще перерядилась
Сестриця і пред ним явилась
І в руку сунула палаш;
Оп'ять шабельки заблищали,
Оп'ять панцирі забряжчали,
Оп'ять пан Турн оправивсь наш.
 
159 Тут Зевс не втерпів, обізвався,
Юноні з гнівом так сказав:
"Чи ум од тебе одцурався?
Чи хочеш, щоб тобі я дав
По паністарій блискавками?
Біда з злосливими бабами!
Уже ж вістимо всім богам:
Еней в Олимпі буде з нами
Живитись тими ж пирогами,
Які кажу пекти я вам.

Тут Зевс не втерпів, обізвався... Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

160 Безсмертного ж хто ма убити?
Або хто може рану дать?
Про що ж мазку мирянську лити?
За Турна щиро так стоять?
Ютурна на одну проказу,
І певне по твому приказу,
Палаш рутульцю піддала.
І поки ж будеш ти біситься?
На Трою і троянців злиться?
Ти зла їм вдоволь задала".
 
161 Юнона в первий раз смирилась,
Без крику к Зевсу річ вела:
"Прости, паноче! проступилась,
Я, далебі, дурна була;
Нехай Еней сідла рутульця,
Нехай спиха Латина з стульця,
Нехай поселить тут свій рід.
Но тілько щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид".
 
162 "Іноси! сількісь! як мовляла", —
Юноні Юпитер сказав.
Богиня з радіщ танцювала,
А Зевс метелицю свистав.
І все на шальках розважали,
Ютурну в воду одіслали,
Щоб з братом Турном розлучить;
Бо книжка Зевсова з судьбами,
Не смертних писана руками,
Так мусила установить.
 
163 Еней махає довгим списом,
На Турна міцно наступа,
"Тепер, — кричить, — підбитий бісом,
Тебе ніхто не захова.
Хоть як вертись і одступайся,
Хоть в віщо хоч перекидайся,
Хоть зайчиком, хоть вовком стань,
Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,
Я витягну тебе спідсподу
І розмізчу погану дрянь".
 
164 Од сей бундючної Турн речі
Безпечно усик закрутив
І зжав свої широкі плечі,
Енею глуздівно сказав:
"Я ставлю річ твою в дурницю;
Ти в руку не піймав синицю,
Не тебе, далебіг, боюсь.
Олимпські нами управляють,
Вони на мене налягають,
Пред ними тілько я смирюсь".
 
165 Сказавши, круто повернувся
І камень пудів в п'ять підняв;
Хоть з праці трохи і надувся;
Бо бач, не тим він Турном став.
Не та була в нім жвавость, сила,
Йому Юнона ізмінила;
Без богів ж людська моч пустяк.
Йому і камень ізміняє,
Енея геть не долітає,
І Турна взяв великий страх.
 
166 В таку щасливую годину
Еней чимдуж спис розмахав
І Турну, гадовому сину,
На вічний поминок послав;
Гуде, свистить, несеться піка,
Як зверху за курчам шульпіка,
Торох рутульця в лівий бік!
Простягся Турн, як щогла, долі,
Качається од гіркой болі,
Клене олимпських єретик.
 
167 Латинці од сього жахнулись,
Рутульці галас підняли,
Троянці глумно осміхнулись,
В Олимпі ж могорич пили.
Турн тяжку боль одоліває,
К Енею руки простягає
І мову слезную рече:
"Не жизни хочу я подарка;
Твоя, Анхизович, припарка
За Стикс мене поволоче.
 
168 Но єсть у мене батько рідний,
Старий і дуже ветхих сил;
Без мене він хоть буде бідний,
Та світ мені сей став не мил;
Тебе о тім я умоляю,
Прошу, як козака, благаю,
Коли мені смерть задаси,
Одправ до батька труп дублений;
Ти будеш за сіє спасений,
На викуп же, що хоч, проси".
 
169 Еней од речі сей зм'ягчився
І меч пінятий опустив;
Трохи-трохи не прослезився
І Турна ряст топтать пустив.
Аж зирк — Палантова лядунка
І золота на ній карунка
У Турна висить на плечі.
Енея очі запалали,
Уста од гніву задрижали,
Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

Енея очі запалали... Малюнок Анатолія Базилевича. Видавництво «Дніпро», 1969

170 І вмиг, вхопивши за чуприну,
Шкереберть Турна повернув,
Насів коліном злу личину
І басом громовим гукнув:
"Так ти троянцям нам для сміха
Глумиш з Паллантова доспіха
І думку маєш буть живим?
Паллант тебе тут убиває,
Тебе він в пеклі дожидає,
Іди к чортам дядькам своїм".
 
171 3 сим словом меч свій устромляє
В роззявлений рутульця рот
І тричі в рані повертає,
Щоб більше не було хлопот.
Душа рутульська полетіла
До пекла, хоть і не хотіла,
К пану Плутону на бенькет.
Живе хто в світі необачно,
Тому нігде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь.

Прямий, як сосна, величавий... Малюнок Анатолія Базилевича.

Коментар до шостої частини

1. Біжать в олимпську карвасар — йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу — “на миру”). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово “карвасар”, як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

3. Як грек на ніжинські ковбаси — це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. — С. 98).

Я намочу вас в шевський квас — шевський квас — розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

4. Запру в смирительних домах — такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р.

Жінок там на тютюн міняють — ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні “Гей на горі та женці жнуть”. Тут ремінісценція рядків:

А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.

6. В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса — бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку.

І бите з ними м'ясо їла — тобто м'ясо настріляної дичини.

7. Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині “Енеїди” з творами Шевченка останніх років життя: “Юродивий” (1857), “Муза” (1858), “Слава” (1858), “Гімн черничий” (1860). Коментуючи рядки вірша “Слава”:

А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п'яна!
Де ти в ката забарилась...
Моя крале мальована,

зазначає: “Говорячи про стилістичну залежність Шевченкового твору від бурлескної традиції, маємо на увазі передусім “Енеїду” Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вірша своїм комічним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвісну “художню лайку” персонажів “Енеїди”. Шевченкова “краля мальована” дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з “Енеїди”, що “все з воєнними жила” (Івакін Ю. О. Коментар до “Кобзаря” Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 243).

9. фригійське плем'я не проклято — тут і далі фрігійці — троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.

10. Прометей (у грецькій міфології) — добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. “Прометей, — за словами К. Маркса, — найблагородніший святий і мученик у філософському календарі” (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранніх творів. — К., 1973. — С. 22). Образ Прометея — мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості — один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в “Енеїді” І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.

12. Як дам! очіпок ізлетить... — збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) — означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті “До вивчення українського народного світогляду” писав: “Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю “світити волоссям”. Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її “розчіпчила”.

13. ...Наш олимпський предводитель — дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора “Енеїди”. В шостій частині поеми — помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик — середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.

Зводниця цитерська — походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера — одне з імен Венери.

14. У восьмій пісні Гомерової “Одіссеї” розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті (“Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би...”), якими Марс і Венера в момент їхнього побачення були накриті, а потім прив'язані до ложа. Вулкан скликав подивитися на спійманих усіх богів Олімпа. У Котляревського кара ревнивого чоловіка зображена в дусі давніх народних звичаїв — Вулкан підрізав зрадниці пелену. У такому вигляді викритих розпутниць виводили на люди.

Ретязьок — поводок, прив'язь.

15. То верб'я золоте росло — верба, що росте, квітує, — символ родючості, достатку, життєвої сили, тоді як суха — осідок злого духу, всього ворожого життю. До примовки “Золоте верб'є за ним росте” Іван Франко дає пояснення: “Говорять про щасливого, всіма любленого чоловіка, що ширить довкола себе радість і задоволення” (Франко. Приповідки. — Т. 2. — С. 209). Чи не частіше ця примовка фігурує в іронічному значенні, від супротивного, прикладається в насмішку до нікчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться — золоте верб'я росте. (Іноді так хвалять, а іноді ганять. — Номис. — С. 62).

16. Наброїти — натворити, накоїти.

Мов тілько вилізла з води — за одним з міфів, Венера народилася з морської піни біля скелі на березі острова Кріт. Невинничаєть, мов Сусанна — мається на увазі біблійний персонаж Сусанна (Старий завіт, книга Даніїла, глава 13). її переслідували два похітливі діди і, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зраді чоловікові. Сусанну виправдав і врятував від смертної кари юнак-пророк Даніїл. У сучасному канонічному тексті біблії епізод з Сусанною відсутній. Вважають, що він не має історичної основи і вставлений у старозавітний текст пізніше, десь у І ст. до н. е.

Не діждеш з бабкою своєю — за міфологією, богиня Венера бабусі, так само як і матері, не має. Проте тут згадка про бабусю на місці. Адже Юнона в запалі лайки докоряє Венері, що та видає себе за цнотливу старосвітську хуторянську панночку. А панночки в патріархальних поміщицьких сім'ях звичайно виростали під опікою бабусь.

17. ...На утори слаби — ідіоматичний вираз; застосовується з фривольним інколи відтінком, до невитриманих людей.

Утори — виріз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.

18. По п'ятах виб'ю чубуками — знову зустрічаємо тут рису дворянського побуту. Чубуки — довгі, не менше метра палиці, лозини, або мундштуки для люльки, прийняті у дворянському середовищі тієї доби. “По п'ятах чубуками” — специфічна кара для осіб “благородного стану”. Справа в тому, що фізичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У підписаній Катериною II “Грамоті на права, вільності й переваги російського дворянства” (1785) зазначалося: “Тілесне покарання хай не діткнеться благородного” (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. — Спб., 1830. — Т. 20. — С. 347). На недовгий час це положення було скасоване імператором Павлом І, а після його смерті знову відновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах — і боляче, і сліду немає, і на ноги якийсь час не стане, щоб побігти скаржитись. А коли й рушить, скажімо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що її побито, коли сліди відсутні.

20. І стать на Шведськую могилу — це значить на братську могилу, в якій поховані російські та українські воїни, що загинули під час Полтавської битви. Могила стоїть на полі битви, близько шести кілометрів від Полтави.

22. Язик його тож не клесачка — клесачка — шевське знаряддя, міцна коротенька палиця, якою розгладжують (виклесують) шви.

23. Див. коментар: IV,. 97.

24. Із Стехівки то шинкаренко — Стехівка — село за 12 — 15 кілометрів на північ від Полтави. Складається враження, що Тигренко реальна особа, як Вернигора Мусій серед троянців, зустрінутих Енеєм у підземному царстві (III, 107). Одначе таких відомостей немає. Треба думати, прізвище Тигренко походить від назви корабля, на якому у Вергілія плив Массик зі своїм військом (“Перший Массік, що на мідному “Тігрі” прорізує хвилі; Тисяча хлопців у нього...” — Вергілій. — Кн. 10. — Ряд. 166 — 167).

25. Сей лежнем в винницях служив — тут гра слів: 1) лежень — лежебока, ледащо; 2) груба колода, брус, що лежить на землі і служить опорою для чого-небудь. Приміром, на лежнях, частіше кажуть — лежаках, стоять чани з брагою на винокурнях.

Недавно з кошельком ходив — тобто терпів нестатки, жив бідно. Про того, хто не мав свого господарства, жив тільки з того, що десь дістане або заробить, в народі говорили: “Тягнеться з грошика та з кошика”.

Зробила паном із чупруна — чупрун — простолюдин.

27. Корея, кирея — верхній довгий з грубого сукна одяг з відлогою.

То родом з Глухова юриста — Глухів — старовинне українське місто. Було резиденцією останнього гетьмана Кирила Розумовського у 1750 — 1764 роках, адміністративним центром Лівобережної України. Зараз Глухів — місто Сумської області, районний центр.

29. По пальцям тож не розлічу — названо всі народні способи лічби та обліку в минулому. На пальцях — ясно. Карбіж — зарубки, позначки на чому-небудь, звичайно на палиці. Часто при позичках, різних господарських обліково-торгових операціях така палиця служила юридичним документом. Звідси пішла українська назва основної грошової одиниці — карбованець (карбувати). Названий і порівняно новіший спосіб лічби — “на щотах” (рахівниці).

30. Волосожар — народна назва сузір'я Плеяд; етимологію цього слова пов'язують з вогненно-білявим, ніби палаючим, волоссям людини.

Віз — народна назва сузір'я Великої Ведмедиці.

А хто прудився у кабиць — даний рядок, а відтак і вся змальована тут картина нічного козацького табору, є віддаленою ремінісценцією української народної картини “Козак Мамай”, зокрема одного з її численних варіантів, підписуваного:

Козак — душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п'є, то воші б'є, а все не гуляє.

У п'єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в тексті, одначе дещо змінений відповідно до поетично-молодечої вдачі сироти “без роду, без племені” Миколи. Збираючись іти шукати долі на Чорноморію, куди переселилася частина запорожців, Микола говорить: “Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють... Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити” (дія друга, ява перша).

Прудитися — виганяти бліх з одягу на вогні. Також бити воші.

Кабиця — тут у значенні: похідне польове вогнище. Зараз на півдні України кабицею називають літню піч надворі.

44. Дутеля з'їсти — померти. Дутель — порожній горіх.

47. Хто не сусіль, тому кабаки — сусіль — те саме, що “шасть”, “шмиг”, тобто втекти. Кабаки дати, втерти — покарати. Отже: хто не втече, тому погибель. І коси на траву найшли — всупереч приказці “Найшла коса на камінь” аркадяни косять рутульців, мов траву.

52. Комлицькой буркою прикрили — тобто калмицькою.

57. І в тарадайці напирають — тут у травестії вживається слово “тарадайка”, так само як раніше бендюги, замість того, щоб сказати “бойова колісниця”.

64. Юнона в котика з ним грала — дитяча гра “в котика й мишки”: мишка втікає, котик її доганяє.

66. В кереї бідного Сихея — тобто в киреї чоловіка Дідони, убитого її братом Пігмаліоном. Лише один раз І. Котляревський називає покійного чоловіка Дідони по імені.

67. Не гречі — нечемно, не ґречно.

70. Таку Юнона зливши кулю — злити кулю — вчинити несподіванку, фокус, хвацько обернутися.

Перевернувшися в зозулю — зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони.

71. У Вергілія названі тут Оре, Парфен, Пальм не рутульці, а троянці (Вергілій. — Кн. 10. — Ряд. 750 — 832), отже, їх Еней убити не міг. Пальма убив етруський цар Мезентій; Оре і Парфен загинули від руки мезентійського воїна Рапона. Лутаг і Лавз — воїни з рутульського стану.

Витерти ворсу — тут у значенні: дати прочуханки, побити.

74. Варяниця, варениця — виготовлений для вареників, розкачаний на коржик шматочок тіста, зварений без начинки разом з варениками і разом з ними поданий на стіл.

77. Підкоморий — дворецький, наглядач і розпорядник при королівському дворі у Польщі.

Любистком мухи обганяв — на Україні любисток — перше зілля, яким обкладають покійника.

Гайстер — айстра.

78. Запхнули за щоку п'ятак — у статті невідомого автора про українські похоронні обряди і повір'я в журналі “Киевская старина” читаємо: “Що стосується монети, то інколи її вкладають в рот покійникові за ліву щоку, а інколи зав'язують в платок і кладуть за пазуху, теж з лівого боку. Відносно мети цього обряду я там чув (у селі Краснопілля в десяти верстах від Коропа. — О. С.), між іншим від людини грамотної, буквальне повторення класичного вірування, що вона потрібна для плати за переїзд через річку на паромі” (К. с. — 1890. — Т. 30. — Кн. 8. — С. 332 — 333).

79. Тогді якийсь їх филозоп — тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворічним, інколи трирічним строком навчання) в духовних школах. Іван франко до примовки “фільозоф: обутий, а сліди босі за ним” дає таку примітку: “В давніх школах студенти двох найвищих клас... Такі філософи дуже часто не кінчали науки, пускалися на мандрівку, робилися дяками або писарями, бували іноді душею корчемних компаній, які забавлялися своїми фіглями, але при тім бували також предметом насміху для багатших господарів” (Франко. Приповідки. — Т. 3. — С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, під явним впливом “Енеїди”, та пародію на його надгробне слово дає Григорій Квітка-Основ'яненко в повісті “Пан Халявський” (1840).

80. Паллантей. — столиця царя Евандра.

82. І всі асесорського чина — тобто згідно з “Табелем про ранги”, введеного Петром І для всіх, хто перебував на державній цивільній і воєнній службі, чину колежського асесора. “Табель про ранги” поділяв усіх чиновників на чотирнадцять класів, від найнижчого (колежського регістратора) до найвищого (у цивільній службі — канцлера, у воєнній — генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи від найвищого, — восьмий клас, у армії йому відповідав чин капітана. Для основної маси служилого люду, який, згідно з положенням того ж “Табеля”, починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'єри. Вище піднімалися одиниці. Це були якраз ті винятки, що підтверджують правило. Піднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).

Драгоман — перекладач при дипломатичній місії, посольстві.

83. Не ворог, хто уже дублений — тобто мертвий, задубілий.

84 — 85. Ще один зразок макаронічної мови на бурсацький лад. Подаємо підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:

Латин цар єсть невгомонний,
А Турн найгірший дурак.
І навіщо воювать вам зі мною?
Латина вважаю за сліпого,
А вас, сенатори, без ума;
Латину рад мир дати,
Дозволю мертвих поховати,
І злості на вас нема.
Один єсть Турн ворог мій,
Сам, отже, повинен воювать;
Велить так доля, щоб Еней
Вам був цар, Аматі зять.
Щоб привести до кінця війну,
Ми зробим з Турном поєдинок,
Про що всім кров проливать?
Чи Турн буде, чи Еней
Латинським скіпетром управлять —
Укажеть меч або бог.

86. Дрансес — у Вергілія Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.

90. Трахон — у Вергілія Гархон, воєначальник етруських загонів, що виступали на боці Енея. Разом з Енеєм підійшов на допомогу оточеним у фортеці троянцям.

91 — 92. У стародавніх римлян існував звичай спалювати трупи на вогнищі. При цьому прийнято було кидати у вогонь різні речі, які могли згодитися небіжчикові у загробному житті. Чим ціннішу річ кидали у вогнище, тим більшу шану віддавали покійному.

Келеп — бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь іншої форми.

Троки, тороки — ремені коло задньої луки (вигину) сідла для закріплення сумок, одягу, зброї та ін.

Волоки — мотузки чи ремінці, якими зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.

93. Лаврент — місто в Лації, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.

Поспульство, поспільство — народ.

95. Брехун, юриста, крюк, підтяга — піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в “п'явки людськії”. Серед усіх змальованих в “Енеїді” суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть “юриста”, Підтяга — злодій (від “тягнути”, “підтягати”). Пор. також строфу про “злиднів” біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в “Наталці Полтавці” устами Миколи: “Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!” (дія 2, ява 4).

96. Діомид — у Вергілія Діомед, уславлений грецький герой. Силою і хоробрістю поступався тільки перед Ахіллом. Брав участь у Троянській війні на боці греків. У битві під Троєю поранив богиню Венеру і самого бога війни Марса. Після падіння Трої оселився в Італії і заснував там кілька міст. У критичний момент війни з троянцями латиняни і рутульці послали послів до Діомида з проханням виступити на їхній стороні. Діомид відмовив їм і порадив шукати шляхів до миру з Енеєм.

97. Венул — латинянин, родом з грецького міста Аргоса, де царював Діомид ще до того, як вирушити на війну проти Трої. Очолював послів латинян до Діомида.

98. Коли греки здобули Трою, Еней самовіддано кинувся рятувати пенати (богів-охоронців домашнього вогнища) та свою родину. На плечах виніс старого батька Анхіза із палаючої Трої, а потім разом з ним поплив, виконуючи волю богів, до берегів Італії. По дорозі в Італію Анхіз помер.

100. Доміні — панове.

102. Землі шматок єсть не під нужду — тобто ділянка землі, без якої можна обійтися, в якій немає великої потреби.

103. Шалевий пояс — пояс, вив'язаний, мов шаль, із шерсті.

Люстрина — дорога шовкова тканина з глянцем.

Сап'янці — чоботи з спеціально обробленої, високого гатунку шкіри.

Торжок — місто, нині районний центр Калінінської області РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.

Потибеньки — шкіряні лопаті з обох боків сідла, інколи з карманами. Звідси пішло прізвище — Потебня.

118. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз — Феб, або Аполлон — бог сонця.

120. Навісна — дівка, яку нав'язують багатьом женихам.

122. Тут названі села, розташовані навколо Полтави.

Івашки — кілометрів вісім на північ від Полтави.

Мильці — південна околиця Полтави.

Пушкарівка — село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.

Будища — на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища — село, давніше від Великих Будищ.

Горбанівка — село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.

127. Кликнула мавку вод Ютурну — Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи — нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.

129. Камерта вид на себе взявши — союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.

130. Розмир — тут у значенні: перемир'я.

Тулумній к битві підтруняв — йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир'я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев'яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.

132. Спотиньга — несподівано.

135. Япид, цилюрик лазаретний — у Вергілія — Япіг, троянський віщун і знахар. Щоб продовжити віку своєму батькові, Іасові, він вивчив цілющі трави і глибоко опанував лікарське мистецтво.

Цирульник (цилюрик) — в часи І. Котляревського в російській армії так звали лікаря. Одночасно він виконував також обов'язки перукаря.

136. І шевську смолу прикладає — у народній медицині шевська смола використовувалася для заліплювання поранених місць.

137. Гарлемпські каплі — назва походить від міста Гарлема в Голландії. Ліки вживалися при захворюванні сечогінних каналів.

142. Султан — оздоба у вигляді пучка пір'я або кінського волосу на головному уборі. Троянські воїни і греки носили кінський волос звичайно на бойовому шоломі.

147. Зборні ізби — збірні — приміщення, в яких збирався сход.

151. Жердка — дерев'яна палиця, горизонтально підвішена до сволоків у хаті або хижці. На жердці вішають одяг.

153. Верзун — шкіряний постіл, лапоть.

155. Такий, як був Нечоса-князь — Потьомкін Григорій Олександрович (1739 — 1791), найвпливовіший з фаворитів Катерини II, був генерал-губернатором Новоросії, також фактичним повелителем Гетьманщини (Лівобережної України). З політичних міркувань записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Звичайно, це ніскільки не завадило йому санкціонувати розгром і пограбування Січі військами регулярної армії 4 червня 1775 р. — через три роки після прийняття Грицька Нечеси в січове товариство, — та покласти в свою кишеню левову частку багатств запорізької старшини. Потьомкін був високого зросту, з статною фігурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на голові, яке звичайно розчісував п'ятірнею (звідси Нечеса).

157. Оддячивши йому сто з оком — тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом. Око — стара міра рідини (приблизно 1 — 1,5 літра), а також ваги (приблизно 1,2 кілограма).

162. “Іноси! сількісь! як мовляла” — вислів, що означає: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так!

Метелиця — дуже давній народний масовий танець, що відтворює ритми зимової хуртовини. Відомий ряд варіантів пісень-примовок під цей танець. Ось один з них, записаний за життя І. Котляревського:

Ой надворі метелиця,
Чому старий не жениться.
Як же мені женитися,
Що нікому журитися!
(Вестник Европы. — 1829. — № 22. — С. 153).

164. Ти в руку не піймав синицю — походить від народної приказки: “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі”.


ЗМІСТ   Частина перша   Частина друга   Частина третя   Частина четверта   Частина п′ята   Коментар   "Енеїда" в мережі

Hosted by uCoz